Презентація книги

 

О. Чинилук

 

«Галичина:terra ihcoghitа-3 . Незалежність »

 

 

 

 

 

 

( Звучить музика)

Ведуча: Моя Галичино, прекрасна!

Тобі б калиною цвісти...

Неначе зірка непогасна,

Ти нам освітлюєш світи!

 

Ведуча: Де б не були, куди шляхами

Ми не пішли б по чужині

Ти, наче серце наше, з нами

Ти – наші думи і пісні.

 

Ведуча: Рідний краю! Золота чарівна сторона. Земле, рястом уквітчана, любистком закосичена! Скільки ніжних, ласкавих слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народились і живуть.

( пісня про рідний край)

 

Ведуча : Краса і щедрість Галицької землі завжди живили творчу наснагу тих, хто прагнув висот в науці, мистецтві, хто шукав неповторних слів, образів, барв. Багато її уродженців протягом віків поповнювали скарбницю духовної культури своїми оригінальними здобутками в галузі красного письменства.

 

Ведуча: Мила серцю Жидачівщина...Вона є невід’ємною частиною української культури, а її літературна карта рясніє іменами відомих майстрів слова.

 

Ведуча: Часто трапляється так, що майже поруч, по сусідству, живе неординарна талановита людина, а люди того й не знають.

У їхній уяві складається враження, що десь там, далеко, жили чи живуть відомі митці, про яких знає вся Україна, -

тут же, у малій батьківщині, таких немає. На щастя, наша земля багата талантами.

 

 

Ведуча: Ось уже вкотре дарує цінний літературний подарунок читачам у художньому та історичному сенсі Олександра Романівна Кулинич – Черпіта.

( розповідь про автора)

 

 

 

 

 

 

Про автора

 

Олександра Романівна Черпіта

(літературний псевдонім Олекса Чинилук )

Галина Дереш та Ольга Прокопів

 

Народилася 1925 року в с. Біберка коло Львова. В сім’ї вчителя високо цінувалися всі види мистецтва. Отже , Олександра виростала в атмосфері пісні, поезії, музики і театру.

Закінчивши в 1938 році школу в Біберці вона здала екзамен в академічну гімназію у Львові. Провчилася там лише рік, бо почалася війна 1939 року. Закінчити навчання у гімназії прийшлось у м. Станіславі (в Івано-Франківську) в 1944 році.

Воєнні перипетії не обминули їхню родину, та врешті - решт вони опинилися у Львові, де вона навчалася у педінституті на біологічному факультеті.

Як вчитель – біолог Олександра Романівна працювала у с. Покрівцях на Жидачівщина, а згодом перекваліфікувалася, закінчивши заочно філологічний факультет Львівського університету.

З 1952 року перейшла на роботу у Лівчицьку спецшколу, де працювала спочатку учителем мови, а закінчивши дефектологію у Києві, як логопед аж до виходу на пенсію.

У її доробку є методичний посібник –„Курс роботи з логопатами – дислексиками).

Спроби писати художні твори датувалися у неї давно, але з різних причин вони не друкувалися.

Вже перебуваючи на пенсії Олександра Романівна написала трилогію „Галичина – Terra incognita – роман у фрагментах, у якому вона намагалась показати суспільні відносини в Галичині на фоні історичних подій другої половини ХХ-го та початку ХХІ-го століть.

Перша частина була видана видавництвом „Червона калина” м. Львів у 2002 році, друга в м. Стрий 2005 року і третя 2007 року видавництвом „Каменяр” у Львові( невеликим тиражем від 500 до 1000 екземплярів).

 

 

Дорогі друзі! Шановні гості!

Ведуча: Сьогодні ми зібралися тут, щоб продовжити знайомитись із творчим доробком Олександри Романівни Черпіти (поділитися думками про другу) і представити третю книгу „Галичина – Terra Incognita “ – 3. Незалежність.

Тож нехай перепусткою на цю зустріч будуть ваші думки, відкриті душі і серця.

 

Ведуча: Про Олександру Романівну знають багато її найближчі друзі, котрі її твори читали найпершими, були критиками , підтримували та надихали : Подружжя Рудь, Володимир Романик, Ольга Прокопів.

 

 

 

Ведуча: Хочеться сказати словами Романа Іваничука:

...Народ, який не має писань, гине навіть тоді, коли зримих причин для загибелі немає. Він забуває сам про себе, впадає у непам’ять, як людина зі зважнілим мозком. Я повинен писати про те, що знаю”.

 

Ведуча: У нашій пам’яті ще не відлунали захоплені оплески, що звучали в стінах цього залу, презентуючи першу книгу Олекси Чинилук, як появилася друга, а згодом третя.

 

Ведуча: Книжки приємно прочитать,

А спробуй їх створити!

Тонке мистецтво – друкувать

Якого треба вчити.

 

До слова запрошується видавець Дмитро Сапіга (видавництво «Каменяр»)

 

 

Ведуча: Україно моя, моя люба Вкраїно

Чим я втішу тебе, чим тебе заспокою? –

Чи про тебе розкажу, як тебе я люблю,

А чи піснею горе твоє я присплю

( Пісня )

 

 

Ведуча: Максим Рильський писав:

„Великі народні письменники промовляють за свій народ, говорять від його імені, але говорять своїм голосом, в усій неповторній красі свого обдарування, своєї культури”.

 

Ведуча: Простий літературний стиль, відсутність додаткових дискурсів, невибагливість форми, стрімкий ритмічний потік, з якого виходиш, перегорнувши останню сторінку – це стиль Олекси Чинилук.

 

До слова запрошується Іван Ольшанецький - директор Новосільської школи

 

 

 

 

ОБРАЗКИ З ЖИТТЯ

І.Ольшанецький

 

Нещодавно побачила світ третя книжка нашої землячки О. Чинилук ”Галичина – Terra Incognita”-3. Нею авторка завершує художнє дослідження галицького суспільства уже в незалежній українській державі (дві перші книжки описують події 30-80 років минулого століття). Кожна з трьох книг складається з окремих повістей, які є закінченими творами, але в цілості формують широке полотно роману.

Авторка, змальовуючи постсовєтську українську спільноту допомагає читачеві дослідити шляхи відступу від моралі, доброти, милосердя – всього того позитивного, що має бути в українській душі.

Чому вони губляться? Чим пригнічені? Адже у вирішальний момент стверджує написане у творі – людяність все – таки бере верх (хоча й не завжди) над бездуховністю, меркантильністю, егоїзмом.

Образна канва повістей допомагає проникнути до найпотаємніших думок сучасної людини, привідкриває людські душі, спонукає задуматися: чому ми такі, чому змарновані найшляхетніші сподівання найкращих, куди заведе нас сучасна „стихія” доморощених(а чи українських!) поводирів???

Одну із героїнь повісті „Хрещена мати” осягла думка, котра коле не одне серце „Тризуб...але все інше таке саме, як перше”. Увага читача фокусується на тому, що змінилися, на жаль, лише зовнішні атрибути, а суть української держави розмита – без національного духу, без чітко окресленої національної майбутності. Дух українства усіляко вихолощується, пригнічується, відверто ігнорується.

Так було за польського панування, у страшні сталінські післявоєнні, в застійні сімдесяті, і що найстрашніше – в часи самостійності, де , як у Шевченка „ гірше ляха свої діти”...

Любка(повість „Громадянська війна”) всією душею сприйняла свіжий вітер "шістдесятництва”, але чужа жорстока владна система доводить молоду жінку до самогубства. Письменниця глибоко передає психологічні дерзання і пориви своєї героїні, яка розуміє трагізм свого становища, але інакше не можемо. Протилежність їй – чоловік Петро, непогана людина, але без українського духу. Його душа заблудилася в тенетах марксизму – ленінізму.

 

Доведена до злочину й Настя Підлісна, проста сільська жінка – вдова, яка прагне заробити для достойного утримання своїх трьох доньок (наймолодша – важко - хвора). „ А на все потрібні гроші - великі гроші...Де їх взяти на селі, де все розкрадене, а роботи нема? Торгувати, їздити по базарах продавати все, навіть заборонене зілля, але лише доти доки вилікується, вийде заміж наймолодша Катруся”, - терзає себе сердешна мати.

Сумний фінал „заробітків” – суд покарання. Та чи винна мати у своєму гріху. Відповідь має дати собі читач, а О.Чинилук частково підказує епіграфом:

...і уклонися Матері доземне

за чорні ночі і червоні дні”

( В.Стус „ Зимові дерева”)

Від себе додам: ночі страху і дні переживань. Скільки їх таких –

Люблячих до нестями матерів, готових на все заради дітей. Та чи цінять діти такі жертви?

Нові українці” – заголовок однієї з повістей спрямовує увагу читача на ще одному ”надзвичайному” явищі новітньої української історії.

Нові” – це ті, що не дуже вчились, не дуже вміли щось добре робити, але хитрістю, пристосуванством, умінням швидко зорієнтуватися зуміли стати новим, досі невідомим явищем для української нації. Скуплені й приватизовані заводи, розграбовані колгоспи, уміння продавати й купувати все і всіх..., навіть душу(про державу вже й не хочеться писати!).

Богдан Олійник так пише про це:”Нас заганяють у глухий кут скоробагатьки з космополітичною психологією сарани, яка виївши одну ділянку перелітає виїдати іншу, бо в олігархів немає вітчизни, оскільки своєю плантацією для визиску вони вважають всю планету”.

Держава і все в ній стала приватною власністю кількох десятків людей! Чи такої держави прагнули Тарас Шевченко й Іван Франко? Чи за таку державу гинули найкращі сини і дочки України? Прослідковуючи зародження й розвиток дикого капіталізму, через скупі роздуми автора роману відчуваємо, що й вона губиться , бачачи цинізм і жорстокість накопичення матеріальних благ.

...Сучасне суспільство. Тепер один одному за гроші горлянку перегризе, не то, що не вкраде того, що лежить на землі, чи у землі”.

Скромною, щирою трудівницею показана стара фельдшерка Марта, що все життя сумлінно і безкоштовно лікувала людей.

Захопившись працею, незчулася, як залишилася сама на схилі літ у маленькій квартирі, яку отримала, як тільки прийшла на роботу. Але „нові”, так звані українці – підприємці,(Роман Яськів повість „На узбіччі”) у своїх бізнесових планах не спиняються ні перед чим. Незаконним шляхом прагне вижити стареньку з крихітного приміщення, бо бажає створити розкішний санаторій( не для тих, хто все життя працював, як стара фельдшерка, для людей), а для таких скоробагатьків, як сам. Через життєвий шлях Яськіва його рівень розуму і моралі, а точніше аморальності, письменниця розкриває причини, що сформували такий тип людей.

Де ж доброта, де духовність, де в кінці кінців закон, на який так надіялася старенька? Може в особі голови райдержадміністрації? Де там! Уже давно Романи Яськів і представники влади – великі друзі. То чи цікава теперішній владі проста людина, чи може знайти тут захисників?

Невизначеність охоплює читача: що чекає пересічного українця в майбутньому? Запитань багато, а відповіді , не завжди прості, слід вичитувати з образів, подій, про які розповідає О.Чинилук. Хоча одна відповідь простежується на всіх сторінках – це мораль, милосердя, загальнолюдські цінності, які ще збереглися.

Доброта – основна риса Марійки (повість ”Піранія”), котра після скаліченої юності та й цілого життя, зіпсованого п’яним начальником, вкінці все-таки шкодує за його загибеллю.

Головною залишається проблема морального вибору в складних ситуаціях , у які попадає чесний, але бідний старий професор( бідним його зробила держава) (повість ”Три побратими”)

Такий самий вибір постає й перед дівчиною Уляною, що попала в жорстокі тенета сучасного життя, бо батьків, які б підказали, допомогли, нема – вони тяжко заробляють за кордоном.

Не просто дійти до істини, до правди життя; часто через жертви й великі страждання проходять герої роману, але не безвихідь а оптимізм і надія на справедливість, що виростає із зневіри, поселяються в багатьох душах.

Накопичення маєтків за будь – яку ціну, прагнення до задоволення егоїстичних людських потреб, пристрастей, вчинків – це все тимчасове і не визначальне в людському житті. „Які безпомічні люди проти найвищої сили, що зрівнює всіх: бідних і багатих, добрих і злих...”, - приходить до висновку одна з героїнь твору, яка всього досягла в житті.

Найвища сила – це Бог, це те, що доля може зцілити наші отруєні душі, що причавлені ярмом імперії лише не так давно вдихнули духу свободи.

Роман „Галичина –tеrra incognita” співзвучний думці Д.Павличка, що нам усім треба „жити і діяти не за примхами навіть видатних вождів, а за власною волею. А щоб у єдину силу сформувалася воля мільйонів, потрібні обставини, за яких домінуватиме не матеріальне, а національне – цінне, духовне начало в житті суспільства і взагалі в житті людей”.

Стиль роману вирізняється лаконічністю і неабиякою пластичністю. Сюжетний динамізм досягається завдяки скупим, від того більш точним, роздумам письменниці над об’єктами своїх оповідей. Простота викладу, глибокий психологізм, всебічне проникнення в суть твореного образу – характерні особливості твору. Скуті пейзажні зарисовки становлять тло для нечисленних означальних штрихів щодо героїв повістей, а також роблять розвиток сюжету цікавим, таким, що легко запам’ятовується читачеві, а фрагментарний жанр допомагає проникнути в різні сторони життя.

Іван Франко в статті „ З останніх десятиліть Х1Х віку” відзначав, що на полі новелістики Галицька Русь у тім часі видала ряд талантів, яких не постидилась би ні одна далеко багатша від нашої література”.

Сучасний талант красного письменства – Олекса Чинилук достойно доносить читачеві ті „образки з життя”, що характеризують Галичину через століття після сучасників Каменяра.

Віриться, що ”Галичина – Terra Incognita” , займе помітне місце в сучасній українській літературі і принесе читачеві правдиві свідчення про складні колізії галицького суспільства на землі ХХ – ХХІ століть.

 

 

 

Ведуча: „Галичина – „terra ihcoghitа” зацікавила читацьку аудиторію.

На сторінках періодики появилися відгуки. Це спричинило підвищений інтерес до книги. З великим захопленням її читає наша молодь. Про свої враження від прочитаного розкажуть нам учні навчальних закладів міста Ігор Маркевич, Христина Снігура, Руслана Щигель, Андрій Єднорович. Та директор гімназії Василь Благий.

 

 

 

 

 

Ведуча: А ось послухайте уривок із листа, якого писала Олександрі Романівні Ніна Маринишин:

Залпом прочитала Вашу повість, бо Ви найкращий фотограф життєвих ситуацій і процесів. Мені подобається, як Ви пишете. Багатство і барвистість мови, завдяки чому читач не просто спостерігає за подіями, а ніби стає співучасником, пірнає у той час.

Де ж ви набрали стільки сили і здоров“я, щоб так реально описати глибину душі і переживань кожного свого героя?!

 

Ведуча: Життя, немов бурхлива річка,

Що розмиває береги,

Немов тонка шовкова стрічка,

Все в’ється і летить кудись.

 

 

Ведуча: Справедливо говорять, що біографія письменника – це його творчість. Сьогодні ми маємо приємну нагоду поспілкуватися з автором.

 

До слова запрошується Олександра Романівна

 

 

 

Ведуча: Від сюжету до сюжету, від образу до долі – окремими паралельними сюжетами читаються рядки книги. Така паралельність захоплює читача. Тут найбільша відвертість, найбільша правда і найправдивіша історія.

 

 

Слово шанувальникам творчості О. Черпіти

- Роману Чорному та Марії Турченяк

 

 

 

Ведуча: В художньому образі Олекси Чинилук – через психологію людського та життєвого – історичний час стає не просто описом дійсності. Це вже не просто історія твого народу, не просто відреставрована, давно жадана правда, а щось значно глибше.

 

Ведуча: Пропонуємо вашій увазі театралізований монолог героя

повісті „Три побратими” Василя. Він постав перед

вибором ” закон чи совість”. ( Ігор Лалак )

 

УРИВОК МОНОЛОГ

 

«… І досі в голові звучать слова старого професора, які він вимовив зі страхом:

- Я порушив закон, мені в разі відкриття загрожує кримінальна відповідальність!

А далі мені роїлося:

-Ні! Такий, як Савка ніколи не порушить закон без необхідності чи безвиході. Не таким було старше покоління. Воно не уміло красти, шахрувати, обманювати. Не те, що сучасне суспільство. Тепер один одному за гроші горлянку перегризе, не те що не вкраде того, що лежить на землі чи „у землі”. Яка мораль ?.!

І я повинен у такому спектаклі зіграти головну роль..

- Як поступити? Що діяти? Обманювати найближчого друга, жаліючи нещасного Савку, що порушив закон, щоб рятувати внучку?

Чи не так поступив би я сам, коли ішлося б про когось з моїх дітей ?.

Мало того, він же знав, додумався, що приїжджі“археологи” злочинці, але...брав, брав гроші, радий, що платять більше, хоч знав...

А десь там трохи пізніше проводилась судова справа по контрабанді ”Чорна археологія”...

- Як класно все вийшло! І нещасного старого Савку ніхто не чіпав, збереглися останні дві тисячі, і наша брехня...

- Перемогла дружба. Якби не Олег, пропав би я, якби не Юрко, пропали б ми обидва ще й із Савкою в придачу.

-О так! Дружба не продається ні за які цінності: археологічні.

Навіть за любов!...»

 

 

Ведуча: А що за штука є „життя”,

Кому це дано розгадати?

І хто від всіх розчарувань

Буде нас щиро потішати?

 

Ведуча: Та що б не було те життя,

Нам всім дано його прожити

То ж треба , друзі, із рання

Лиш правді й чесності служити!

 

Враження від прочитаного в Наталі Тріщ вилились віршем

 

Не вік і не колір волосся,

Не зріст і не погляд очей,

Не думка про те, що вдалося,

Не зведена кількість ідей.

Не чин, не посада, не слава,

Не «теплий стілець» і портфель

Збудують тобі п’єдестали

Й піднімуть на вищий щабель.

 

Лиш розум з душею єдині,

Багатий твій внутрішній світ

І думка твоя щохвилини

Не тільки про плід, а й про цвіт.

Коли допомога є щира,

Без вигоди й фальші, а так,

Коли ти з собою у мирі

І мудрість у справах й словах.

 

Тоді ти є справді людина

І місія в тебе свята.

Вона неповторна, єдина

І в цьому вся суть і мета.

 

 

 

Ведуча: На завершення хочеться процитувати слова Мирослава

Мариновича, який написав відгук про першу книгу „Про тих,

що звіяні вітром зі Сходу” на сторінках газети „ Поступ” :

 

« Рідний галицький світ справді навічно розвіяний вітром.

Марними були б зусилля його повернути, відновивши

його в автентичних формах...

Однак нікчемними були б спроби забути, якого дерева ми

галузки. Запущений сад можна знову відновити, здичавілі

злаки – знову культивувати. Були б тільки люди, охочі до

праці. А ще ті, хто – як Олекса Чинилук – береже пам’ять

народу й нам її повертає. Мені не страшно, що майбутня

цивілізація Галичини матиме інші риси, ніж її розіп’ята

попередниця. Мені важливо, щоб це була цивілізація – лад,

опертий на Віру, Лицарство й Честь. »

 

Ведуча : Ця книга, без сумніву, потрібна .Це наша історія .

Олексі Чини луку вдалося мальовничу частину України Галичину

зробити більш зрозумілою та пізнаною для всієї України.

А проте, чи маємо свого галицького Самчука, дамо

можливість судити самому читачеві : читайте !

 

 

Ведуча: Шановне товариство!

Хай легко множаться літа,

Їх буде, як зірок багато

Царює хай любов свята

І наші зустрічі, як свято!

 

 

Автографи читачам

 

 

 

В колі шанувальників

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список видань та матеріалів представлених на книжковій викладці

« Словами й серцем –українка »

 

Чини лук, Олекса Галичина –terra incognita: Роман у фрагментах.-Львів: Червона калина,1992. – 305с.

Чини лук, Олекса Галичина –terra incognita-2: Роман у фрагментах .- Стрий: ДП “Укрпол-2», 2005.-213с.

Чини лук, Олекса Галичина –terra incognita-3: Незалежність: Роман у фрагментах .-Львів : Каменяр, 2007.- 191с.

Мартинович М. Про тих, що звіяні вітром зі сходу // Поступ.- 2003.- 23 трав.

Одинець Світлана Історія осмисленого : [ Чинилук “Галичина – Terra incognita”] // Львівська газета.- 2007.- 24 лип.