Пізнай самого себе

і ти пізнаєш світ”

 

/ Зустріч з Марією Чумарною

у літературній вітальні

«Мелодія слова», вересень 2010р. /

 

 

 

 

 

 

 

В. Земля для мене – отчий дім,

І я лишень дитина в нім.

Для мене батько – вічний Бог.

Життя своє ділю на двох,

Одну частину дам я Богу,

А другу – людям на дорогу

Собі залишу тільки слово,

Бо на землі я тимчасово

А щоб це слово вічно жило,

Я ним засію отчу ниву

А ви зберіть слова в жнива

Земля –од Бога, слово теж, -

Любіть взаємно їх без меж.

 

В. Людина приходить у світ, як прекрасне світлоносне дерево. І як кожне дерево, людина має своє коріння. Це коріння – у вічному знанні, котре несе у собі Слово. Слово, що було , є і буде споконвіку, що діє і творить в кожній людині, як часточка Творця.

 

В. Слово завжди було носієм мудрості –від найдавніших часів, люди шукають незбагненне Озеро Істини, аби доторкнутися до його життєдайної води, віддзеркалитись у його чистому плесі своїми думками, переживаннями, одкровеннями серця. І відкритися до світу у Слові.

 

В. Доброго дня! Шановні вчителі, бібліотекарі, читачі, гості, і всі хто присутні у цьому залі. Ми раді бачити вас у нашій літературній вітальні, зустрічі у якій вже стали традиційними. Ми маємо надію, що сьогоднішнє спілкування , знайомство, відгомін почутих слів допоможе пізнати найвище диво, заради якого приходимо на світ –

 

ПІЗНАТИ САМОГО СЕБЕ.

 

 

 

 

В. За що мені, Боже, ця нитка твоєї любові?

За що посилаєш по мене святий твій ковчег?

Я плачу від слабкості Духа, від тлінності крові,

Від ласки руки, що лягає мені на плече...

Яка я маленька, яка безпорадна у світі!

У хижих тенетах не важусь піднести меча.

Я – жінка, промінчиком Слова зігріта,

Я – тиха й печальна нічна невсипуща свіча...

 

В. Ці поетичні рядки належать людині, обдарованій особливою мудрістю виживання і продовження життя. Саме мудрістю, а не здатністю. Ця чудова людина – саме з тих життєвих обдаровань, що викликають довір’я й деяку – через твердість характеру – осторогу.

Водночас їй притаманна традиційна українська ліричність, уроджена поетичність, котрі вона спрямовує в оригінальні побутові життєві форми.

 

В. Три її захоплення – поезія, українська космогонія, педагогіка – нагадують казковий мотив про трьох синів. Ця особистість – дитина українського села Тернопілля. Росла і виховувалась в родині, де з діда-прадіда трудились. Природно, пішла шляхом традиційної словесної творчості, чимраз повніше виводячи його на широке коло читачів. У своїй триєдиній творчості не створює власного світу і не відтворює уже створених.

 

В. Отже, знайомтесь! Письменниця, педагог, народознавець, мистецтвознавець, дослідниця та засновниця єдиної у своєму роді авторської Україно - знавчої школи, автор поетичних збірок, дитячих та народознавчих книг , член спілки письменників України п. МАРІЯ ЧУМАРНА

 

 

 

 

Слово письменниці МАРІЇ ЧУМАРНІЙ.

 

В. В поезії п. Марії відчувається глибоке переживання за свою Батьківщину . Найбільша її турбота – відновлення української духовності. Тому і близька п. Марії саме етнічна тематика. На її рахунку кілька книг – досліджень. І одна з них – справжня унікальна розвідка, яка захоплює читачів своїм незвичним поглядом на суть рече, яким ми інколи не приділяємо уваги.

„Код української вишивки” – книга про історію та символіку вишивки, якою п. Марія започаткувала серію „Україна у символах”.

 

В. Заклики одягати вишиванки, щоб дотримуватися традицій батьків, можливо, не ля всіх звучать переконливо. А от після знайомства з цією книгою ми починаємо усвідомлювати, що український вишиваний костюм – це не лише раритетна річ, він має в собі неймовірну магічну силу: колись у такому одязі українська жінка почувалася, як королева: вона була захищена, щаслива і здорова. Хочеться, щоб оця гармонія і щастя, оця висока доцільність повернулися до нас. І тоді ми знову станемо мудрими дітьми своєї землі, а головне господарями власної долі.

 

Пісня про вишиванку

 

В. Не бийте молотом по скрипці –

В ній голоси небесних сфер,

Вразливе серце блискавиці –

Не пів зотлілий Агасфер.

 

Бо, може прийде та година,

Та мить єдина в судний день.

Що ваше серце - як дитина.

До струн розбитих припаде.

 

І схоче голосу напиться

Тих сподівань і вознесінь

І серця висохлу криницю

На Божій втишили росі...

 

В. Своя у кожного всевимірність світів,

Свої програми максимум і міні,

Але я знаю: всі ми, як один,

Натхненні і возвишені у силі,-

Усі ми будувать прийшли у світ,

Любити – і в любові помирати,

І неосяжний всесвіт обнімати,

І завжди думати про день,

Що поле ген засіяв...

 

В. Світ повинен гармонізуватись і оновлюватись через світло,

Яке ми вносимо в землю своїми думками і вміннями, почуттями і пристрастями земного життя. Саме цього прагне п. Марія. Нажаль таких творчих особистостей, високоталановитих „ теоретиків і практиків” Слова у нас дуже мало. Адже таке Слово вчить тратити себе і бути від цього щасливим і радісним.

 

В. Отож, хочеться щиро подякувати п.Марії за те, що вона не пошкодувала свого часу і подарувала нам сьогодні ті хвилини радості і побажати вам ще більшого натхнення, що б дарувати нам нові книги, які так потрібні читачеві.

 

В. Ми Вам бажаєм щастя і добра

Нових книжок і, звісно довголіття

І хай думки з- під вашого пера

Вкраїну збережуть від лихоліття