Татчин Лідія Михайлівна

 

Народилася 19 вересня 1960 року у м.Жидачів Львівської області.

Дівоче прізвище – Федоренко.

Закінчила Жидачівська школу №2. Пізніше працювала у цій школі піонервожатою.

Педагогічну освіту здобула у Дрогобицькому педінституті.

З 1984 року працює вчителем математики у Жидачівський СШ №1.

Любить подорожувати та спілкуватися з цікавими людьми. Займається моржуванням та йогою. Попри це все надзвичайно закохана в поезію. Пише тоді, коли на душі дуже важко.

Виховує двох синів Михайла та Тараса.

 

 

Рідна мово!

 

Ти, чарівна і мила,

Ту красу передати у змозі.

Тільки музики сила!

Ти чиста й дзвінка,

Як повітря напоєне трунком,

Як іскриста вода джерела!

Ти, весела й сумна,

Як весняний спів солов’я,

Як шелест спілого зерна!

Рідне слово моє, рідна мово!

Ти, вільна і будеш найкращою знову!

Коли чую тебе, серце радо щемить

І сльоза на очах борознить.

 

***

В кого віра висока й тверда

В того чесні і добрі діла,

Розуму світоч перед ним горить

Радість і добро прагне він творить,

Ні на кого не стане багнюку він лить

Достоїнства свої, щоб обілить

Брудні афери не буде крутить,

Щоб в добробуті й вигоді жить,

Мужня й правдива душа – не продається вона,

Хоч слуги давно сатани хутко прибували сюди

Божими слугами звались, цінні дари дарували,

Та не скорилась душа – стала оплотом добра!

Сумував сатана, недарма,

У світі все ж більше добра.

 

 

 

 

 

 

 

 

***

Моя ти радосте й розрада,

Бальзаме, що печаль знімеш

Вся ласка світу в ручках твоїх,

Коли мене ти обнімеш.

Маленьких уст ніжні торкання

Цілющим падають дощем –

Душі моєї омивання,

Я – найщасливіша з людей!

Мов в хмарах, в щасті розчиняюсь

Зникає світ і суєта,

Мене наповнює до краю

Лише любов і доброта

 

***

Я щаслива, я щаслива!

Кучеряве моє диво!

Оченята – два джерельця,

Брови – з місяця качельця

Прошу в Господа я щиро

Доброї долі для любого сина.

***

Життя проходить сіре і пусте,

Краса не може зворушить пониклу душу,

А серце тихо стогне і болить

О, чим його я заспокоїть можу

А очі твої ваблять і горять,

І погляд твій мене проймає струмом,

Немов зів’яла квітка під дощем я оживу

Я оживу під погляду п’янкого.

А, ти, такий звичайний і земний

Зумів мені подарувати диво,

Бо все навколо стало не сумним

Життя бурхливо знову закипіло.

А труднощі, вони хоч в мене є,

Тепер я маю їх долати сили,

Бо в душі оновленій моїй

Кохання джерело ожило!

 

***

Ні юних сердець палкий поклик,

Ні щирі признання слова

Жаги у душі не запалює їх кохання свіча,

Лиш очі оксамитово – темні,

Що в них сонце проміння зника,

Притягує, манить, чарує

Бездонна їх глибина.

Тим поглядом пристрасно – ніжним

Ти струни кохання торкнув,

І може мелодію дивну

Зіграє на них нам Амур?

 

***

Була весна і тепла і ясна,

Садів цвітіння аромат несла,

А з ним нечутно йшла

Вже ядерна зима...

ЇЇ невидима рука

Отруту тонко в косу вплела...

Не знав ніхто, радіючи весні,

Що в ароматі тім, вже смерті є мечі...

І бачить мати як щодня

Неначе квітка в’яне її дитя!

Рятуй його Боже!

То ж моє життя!

Допоможіть люди!

Хіба у вас дітей нема?!

Україна молить плаче...!

Порятуй життя дитячі!!!

Порятунку вже нема,

Повінь ядерна сплива

Й забира нові життя!

Скільки їх? Ніхто не зна...

 

 

 

 

 

***

Благословення ( учням – випускникам)

 

Коли буяє й квітне літо

Рубіном манить вишні плід,

Благословляє, вас природа,

Бо ви йдете в широкий світ.

 

Нехай же завжди світить сонце

Вам у дорослому житті,

Ви не втрачайте тільки совість

Й не загубіте доброти.

 

А як зазнаєте невдач чи гіркоти розчарувань

У розпач все ж ви не впадайте,

Бо вийде сонце із-за хмар.

 

Я хочу, щоб були щасливі

В роботі, в дітях, у сім’ї,

Щоб доля була милостива,

Горе обходило ваш дім.

 

Кохання ніжною струною

Торкнулось вашої душі

І життєдайною росою

Було воно вам у житті.

 

Пробачте нам надмірну строгість

За слово гостре згаряча,

Ми, вам, бажаєм тільки щастя!

Ми зичим, вам, лише добра!

 

Дозвольте , наші милі учні

У цей святковий, добрий час

В щасливу путь, на добру долю

Благословити нині вас!